Максим Рильський — одна з найвизначніших постатей української поезії, творчість якого охоплює широкий спектр тем та жанрів. Його вірші, що вражають глибиною думки та поетичною майстерністю, стали важливим елементом культурної спадщини України. Поет володів унікальною здатністю передавати емоції через слово, зокрема, розкриваючи універсальні теми, які залишаються актуальними та сьогодні.
Максим Рильський: поет-філософ української літератури
Максим Рильський є однією з центральних постатей української літератури XX століття, чия творчість вражає не лише своєю естетичною майстерністю, а й глибокими філософськими роздумами, що пронизують усю його поезію. Поет, чиї вірші стали частиною культурної спадщини українського народу, виявив здатність поєднувати традиції класичної літератури з новаторськими підходами та сучасними світоглядними концепціями. Його творчість стала символом гармонійного поєднання національної ідентичності з універсальними культурними досягненнями.
Формування поета Максима Рильського
Максим Рильський народився 19 грудня 1895 року в інтелігентній родині в селі Романівка на Київщині. Батько, етнограф і культурний діяч, та родинне середовище, яке підтримувало зацікавленість до мистецтва і літератури, мали великий вплив на формування поетичного таланту. Уже в юному віці Рильський проявив схильність до літератури, а його перші поетичні рядки з’явилися ще в підлітковому віці. Освіта в київській гімназії, поглиблене вивчення класичних мов і філософії дозволили йому поєднати любов до слова з філософським осмисленням світу.
Літературний дебют Максима Рильського
Перші публікації Рильського з’явилися, коли йому було лише 15 років, і вже тоді він звертався до символістських мотивів, що були популярні серед молодих літераторів того часу. Неокласицизм, який вплинув на його творчість, дозволив йому поступово сформувати власний поетичний стиль, у якому поєднувалися елементи класики та модерної поезії. Вступ до літературного кола Києва сприяв розвитку його творчих зв’язків, а також глибшому зануренню в літературні течії того часу.
Творчий шлях Максима Рильського
Творчий шлях Рильського можна умовно поділити на кілька періодів, кожен з яких відзначався новими звершеннями та пошуками.
Ранній період творчості Рильського (1910–1920)
Перші вірші поета відзначалися романтичними мотивами, які були характерні для молодого Рильського. Відчуття краси природи, драматичні роздуми про сутність життя та місце людини в ньому стали основними темами цього періоду. Він шукав свій поетичний голос і розвивав особисті літературні принципи, часто орієнтуючись на європейську поезію.
Неокласичний період творчості Рильського (1920–1930)
В цей період Рильський звернувся до класичних форм і жанрів. Поетичний стиль у цей час набирав більш філософського звучання, де глибока культурологічна тематика й елементи національної ідеї стали важливими акцентами. Неокласичні мотиви поєднувалися з тонким ліризмом і майстерністю сонетної форми, що стали основою його поетичної майстерності.
Зрілий період творчості Рильського (1930–1964)
У зрілому віці Рильський продовжував синтезувати традиційні форми з новаторськими ідеями. Його лірика набувала все більшої філософської глибини, він звертався до суспільних і природничих тем, а також до глибоких роздумів про місце людини в світі. Громадянська лірика, що стала важливим аспектом творчості поета цього періоду, відзначалася зрілістю думок і соціальною відповідальністю.
Поетична майстерність Максима Рильського
Рильський вирізнявся високим рівнем поетичної майстерності, що виражалася в досконалій формі вірша, багатстві метафор та лексичних інструментів, що відкривали глибину його філософських і ліричних роздумів. Його мова була музикальною та гармонійною, що робило вірші не тільки змістовними, а й емоційно насиченими. Величезну роль у його творчості відігравала природа, яку поет часто змальовував не тільки як пейзаж, а й як символ глибинних людських переживань.
Перекладацька діяльність Максима Рильського
Окрім власної поезії, Рильський активно займався перекладацькою діяльністю. Його переклади з російської, англійської, французької та польської літератури не лише збагачували українську культуру, але й розвивали перекладацьку школу в Україні. Завдяки йому, українські читачі змогли ознайомитися з творами західноєвропейських авторів, таких як Байрон, Шеллі, Ламартін, а також із класичними та сучасними російськими поетами.
Культурна спадщина Максима Рильського
Творчість Максима Рильського мала величезний вплив на розвиток української літератури. Його внесок у формування неокласичної школи та розвиток сонетної форми є визначним. Рильський зумів поєднати традиції та новаторство, збагачуючи поетичну мову та стилістику. Окрім літературної діяльності, поет активно займався культурно-просвітницькою роботою, був учасником громадського життя та зберігав культурні зв’язки з міжнародними літературними колами.
Максим Рильський, безумовно, видатний український поет, чия творчість стала справжнім культурним феноменом, що відображав найкращі риси української інтелігенції XX століття. Його поезія залишила глибокий слід в українській літературі, поєднуючи класичні традиції з модерним філософським осмисленням світу. Внесок Рильського в українську культуру важко переоцінити, а його творчість залишається важливою і сьогодні, служачи мовою розуміння нашої національної ідентичності у світовому культурному контексті.
Короткі вірші Максима Рильського для дітей
Вірші Максима Рильського для дітей займають особливе місце в його творчій спадщині. Поет умів знаходити підхід до наймолодших читачів, даруючи їм не лише прекрасні образи, але й важливі моральні уроки. Його дитяча поезія поєднує в собі легкість і глибину, емоційну щирість та мудрість, притаманну справжньому художнику слова. Вірші Рильського для дітей розвивають уяву, виховують любов до природи, рідної мови та культури. Завдяки простоті та мелодійності вони здатні захопити дітей, навчаючи їх цінувати красу навколишнього світу та людські почуття:
РАНОК
Із перлистого туману
При яснім моїм вікні
Устає півсонний ранок,
Гасить зорі і вогні.
Гасить зорі і вогні
У туманній вишині.
***
КВІТИ ВЧИТЕЛЯМ
В синьому тумані, в сині димовій
Яблука рум’яні, груші медові.
Линуть птичі зграї, шелестять гаї…
Школа відчиняє двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти друзі-вчителі,
Принесім їм квіти з рідної землі.
***
БІЛІ МУХИ
Білі мухи налетіли — все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух, що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате! Годі, ледарі, вам спати!
І побігли до санчат Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху, щоб спіймати білу муху,
А санчата їм усім змайстрував старий Максим.
***
ДОЩ
Благодатний, довгожданий, дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди, Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,- І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим білі села звеселить!
***
ВІЄ ВІТЕР З-ПІД ВОРІТ
Віє вітер з-під воріт,
У воротях — сірий кіт.
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові.
Ясне сонце виплива,
Коту спинку пригріва.
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче.
***
СВІЖА ЗЕЛЕНЬ РОЗГОЙДАЛАСЬ
Свіжа зелень розгойдалась,
Розгулялась, попливла.
Перші краплі засміялись
До голодного зела.
Голуби летять у сховок,
І в тіснім голубнику
Ряд округлих їх головок —
Як намисто на разку.
***
ПІСНЯ ПРО ЯЛИНКУ
Сніг та й сніг навколо ліг,
Грає сріблом білий сніг.
А ялинка молода
Наче влітку вигляда.
Як зелена та ялина,
Наша сонячна країна,
В ній живуть радянські діти,
Щоб учитись, щоб радіти.
Ой зелена та весела!
Веселить міста і села.
Ми прикрасимо ялинку,
Заспіваєм пісню дзвінко:
— Ой ялинко-деревце!
Ось тобі і те, і це,
Щоб ти гарною була,
Наче квітка розцвіла.
ОСІНЬ-МАЛЯР
Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря…
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
***
НЕ КИДАЙСЬ ХЛІБОМ…
Не кидайсь хлібом, він святий!
в суворості ласкавій,
бувало, каже дід старий малечі кучерявій.
Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
іще до немовляти,
щасливий стримуючи сміх, бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
бо жита дух медовий
життя несе у людський світ
і людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
в землі палку невтому,
той сам пшеницею зросте
на полі вселюдському.
***
ПІСЛЯ БУРІ
Минулася буря — і сонце засяло,
Веселка всміхнулась в ясних небесах,
Проміння у краплях прозорих заграло,
І хмари у шати блискучі убрало,
І світ стрепенувся, мов збуджений птах.
Вірші Максима Рильського про Україну
Вірші Максима Рильського про Україну займають важливе місце в його творчості, адже вони відображають глибоке патріотичне почуття, любов до рідної землі та її багатої історії. Поет умів проникливо й емоційно висловлювати свої переживання щодо національних тем, зокрема, збереження культурної спадщини, боротьби за незалежність та єдності українського народу. Через образи природи, фольклорні мотиви та звернення до народної мудрості він створював поезії, що стали символами національної гідності та сили. Вірші Рильського про Україну проникнуті глибоким почуттям гордості за свою Батьківщину, а також розумінням її місця в світі:
МОВА
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
***
РІДНА МОВА
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний, –
Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова, –
Як мир, як щастя, як любов!
***
СОЛОВ’ЯМ УКРАЇНИ
В розлуці а вами, солов’ї Вкраїни,
Так ниє серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
Дива Версаля, Лувру красота
Та й Ейфелева башта не поможе.
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста,
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай,-
Булонський ліс, поете, споглядай,
Подібний i до раю, і до виру!
Тут люди приязні. Навкруг рясні
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам’яті не тане,
Вія ще чутніший тут, на чужині.
Ти груди краєш поглядом дитини,
Печеш і мучиш, рідний краю мій,
П’яниш, як жоден на землі напій…
Тужу за вами, солов’ї Вкраїни!
***
ЖУРАВЛИНА ПІСНЯ
Ми летимо ключем в блакитному просторі
В степи зелені рідні із-за моря,
Дзвінкую пісню ми співаємо в блакиті,
Промінням сонячним прозорим оповиті.
Вже ріднії поля убралися квітками,
Весна сама летить у небі чистім з нами
І посилає скрізь цілунки чарівнії…
Привіт же вам, степи ви дорогії!..
***
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари..
Земле! як тепло нам із тобою!
Глитає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
***
Біжать отари, коні ржуть, реве
Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, —
І чорні птиці промайнули віщі,
І чорна тінь поймає все живе.
Як весело співуча буря рве
І розкидає злякане огнище,
Як дощ січе, як п’яний вітер свище,
Яким потоком далечінь пливе!
Радій же, земле! Пий напої грізні,
Приймай цілунок, як удар меча,
Впади в обійми радості залізні!
Вже виглядає з-за твого плеча
Нове життя, — і голос солов’їний
Крізь грім і грюкіт котиться і лине.
Вірші Максима Рильського про кохання
Вірші Максима Рильського про кохання вражають своєю ніжністю, емоційною глибиною та елегантністю. Поет умів проникливо і тонко передавати найтонші відтінки почуттів, створюючи образи, які залишаються в пам’яті читача на довго. Його кохання — це не лише почуття, а й філософські роздуми про сенс життя, взаємодію між людьми та вічні цінності. У віршах Рильського кохання часто постає як складне і багатогранне явище, сповнене краси, але й болю, втрат і розчарувань. Його поезія про кохання — це поезія людських взаємин, в якій відображаються як радість, так і біль, але завжди з глибоким пошануванням до самого почуття:
БОДЛЕР
В раю блаженних мук, де на тонких стеблинах
Ростуть, звиваються химерні квіти зла,
Подібні до очей жіночих і звіриних, —
В пекельному раю його душа жила.
Лякати буржуа, назватись людоїдом,
Що хтів би скуштувать малесеньких дітей;
Впиватися гірким, самотним, тонким медом
Нездійснених бажань і неживих ідей, —
І бачити в вині безстидної таверни
Вино Причастія, єдину кров Христа…
Хіба таке життя, потворне і химерне,
Не зветься: красота?
***
Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.
Моє життя веде мене нерівно —
То на вершини, то в яри страшні, —
Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.
У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Я згадую слова твої неждані.
І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, —
Душа тебе, тебе одну віта.
***
ПОЦІЛУНОК
У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: “Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче”.
***
ЯБЛУКА ДОСПІЛИ, ЯБЛУКА ЧЕРВОНІ!
Яблука доспіли, яблука червоні!
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.
Вже-я любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста,-
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить-
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить!
***
Як солодко в північній тишині
Давно прочитані книжки перегортати
І знову — з радістю і сумом — зустрічати
Все те, що снилося в напівзабутим сні.
Тоді весна по серцю б’є крилом,
І давня музика сплітається і тане,
І новим променем виблискує в тумані
Те, що здавалося напівзабутим сном.
***
Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.
Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.
У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.
***
Люблю отруту, сховану в лілеї,
Люблю порок із поглядом ясним,
І безсоромність ніжності твоєї,
І терпких милощів незнаний дим.
Люблю тебе, бо ти чужа коханню,
Бо ти мені лишилася одна;
Люблю в тобі мою любов останню,
Солодкий шум допитого вина.
***
МОЇЙ ЛЕОНОРІ
Ні, тебе нема, нема на світі,
Ти з’явилася у ніч осінню,
І уста твої, уста напіврозкриті
Я зустрів побожно, як святиню.
Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити,
Блиснуть і розвіятися тінню,
І навіки в серці спогад полишити
Про солодку ніч, ясну і синю.
Пропливають чисті образи жіночі,
В їх я відблиск — відблиск твій — шукаю…
Ті ж уста, ті ж незглибимі іскри-очі,
А чогось нема. Чого? Не знаю.
І колише серце вічний біль та мука…
Ні, тебе нема на світі, білорука!
На нашому сайті ви також знайдете статтю, присвячену найкращим віршам Ліни Костенко. Ознайомтесь із добіркою дитячих віршів, коротких поезій та творів, що відображають глибокі почуття до рідної природи. Щоб зануритись у поетичний світ цієї видатної української письменниці, перейдіть за посиланням: Кращі вірші Ліни Костенко про природу.
